English Українська Русский
Вишнева пасіка - все про мед, бджіл, бджільництво та пасіці


Строки цвітіння медоносних рослин в Лісостепу України

За даними Української науково-дослідної станції бджільництва

Де ви знаходитесь?


Ріпак, свиріпа, рапс

лат. Brassica napus, рос. Рапс
Період цвітіння: 11.04.202021.05.2020 (тривалість цвітіння: 40 днів(я))
Цінність для бджільництва: основний медонос.

Ріпак, свиріпа, рапс (лат. Brassica napus L. var. oleifera Metzg.) — однорічна олійна рослина родини хрестоцвітих.

Розрізняють 2 форми: ріпак ярий (кольза) і ріпак озимий, який має основне значення. Насіння ріпаку містить 48 — 52 % олії, що її використовують у лакофарбовій, миловарній, харчовій (маргариновій) та інших галузях промисловості. Макуху після пропарювання згодовують худобі. Ріпак озимий вирощують також на зелений корм. Посіви ріпаку в Україні у ХХ-му столітті значно зменшилися (1940 — 91200, 1966 — 5700 га), однак у XXI столітті знову зросли. Вони поширені переважно у правобережному Лісостепу.

Ріпак відомий ще за чотири тисячоліття до нашої ери. Одні дослідники вважають його батьківщиною Європу, зокрема її північно-західні прибережні райони (приморські землі Швеції, Нідерландів і Великобританії), інші — Середземномор'я. На користь останнього побічно свідчить той факт, що культура ріпака з найвіддаленіших часів і була якнайбільше поширена в Азії, точніше — в Індії, куди вона, найімовірніше, проникла із Середземномор'я.

До середини XIX ст. ріпак разом з іншими олійними хрестоцвітними (суріпицею і гірчицею) був в Європі досить поширеною культурою. Площа під ним в одній тільки Німеччині досягала у той час 300 тис. га. Таке порівняно широке розповсюдження до того часу культури ріпака пояснюється використовуванням його олії для технічних потреб у зв'язку із загальним промисловим розвитком попиту на технічні оливи. Молода нафтова промисловість тоді ще не була в змозі задовольняти цей попит, і ріпак, що опинився в європейських агрокліматичних умовах однією з найпродуктивніших олійних рослин, широко культивувався.

Проте поява на міжнародних ринках великої кількості дешевих нафтопродуктів, у тому числі мінеральних олив для змащування і освітлення, викликала різке падіння обсягів вирощування ріпака, особливо в Європі, де з 1909—1917 рр. площі під ріпаком скоротилися з 178 до 92 тис. га. В Азії посіви ріпаку продовжували триматися на більш-менш стабільному рівні, з року в рік займаючи (в основному в Індії, на яку доводилося 3/4 всієї світової площі ріпака) від 2,5 до 3 млн га.

Вдосконалення методів очищення олії стало поштовхом до інтенсивного використовування її як харчового продукту, особливо в Першу світову війну, коли виникла потреба в харчових оліях і жирах у Центральній Європі.

З Німеччини ріпак потрапив до Західної України, де у наш час займає досить стійке становище. Значно раніше, очевидно, ще на початку XIX ст., і не з Центральной Європи, а з районів Середземномор'я культура ріпака з'явилася на півдні України під назвою «ріпове сім'я».

У кінці XIX ст. разом з пом'якшенням хлібної кризи і підвищенням попиту світового ринку на зерно з Російської імперії, в основному на пшеницю, почали скорочуватися посіви ріпака. Разом з тим ріпак ще деякий час (аж до революції) утримувався в Україні, займаючи досить значні площі (порядка 30-40 тис. га) і залишаючись основною олійною культурою, оскільки соняшник займав тоді в Україні всього близько 10 тис. га.

До початку 50-х років виробництво ріпаку в СРСР було майже повністю згорнуто. Основна причина — інтенсивний розвиток виробництва соняшника, з яким ріпак не міг конкурувати економічно. Свою роль зіграла також відсутність продуктивних сортів і ефективних засобів захисту рослини від шкідників.

Завдяки тому, що ріпак може ефективно використовуватися для виготовлення біопалива, на початку XXI ст. в Україні ця культура почала завойовувати нові площі.

Обсяги виробництва насіння ріпака у 2010 році склали 787,6 тис. тон, що майже втричі перевищує обсяги виробництва 2009 року.

У 30-ті роки ріпак отримав відносно широке поширення у Великобританії, США і Новій Зеландії; дещо пізніше — у ряді країн Заходу і Сходу, передусім у Китаї. Макуха використовувалася на корм худобі; в Америці і Новій Зеландії ріпак застосовувався як зелений корм і сировина для приготування силосу.

Відведення під ріпак рекордних площ і винятково високі урожаї (окрім Індії і Австралії) дозволили довести світове виробництво насіння ріпака і каноли в 1999 р. до 42,5 млн т. Особливо зросли збори ріпака в Китаї, Індії, Канаді і країнах ЄС (Франції, Великобританії і Данії) завдяки політиці, спрямованій на підвищення самозабезпеченості регіону шротами та оліями і скорочення традиційного імпорту американської сої. Проте вже з середини 80-х років у зв'язку з перевиробництвом рослинних олій в Євросоюзі проводяться заходи з обмеження зборів ріпака.

Провідний світовий виробник ріпака за нашого часу — Китай, що випередив Канаду (яка лідирує у виробництві високоякісного насіння ріпака) і Індію. В сумі ці три країни збирають 57 % світового урожаю. Очевидно, що і в найближчому майбутньому зростання зборів ріпака відбудеться в Китаї, Канаді, Індії, а також в США, тимчасом як в країнах ЄС збори залишаться незмінними або дещо знизяться. В Східній Європі найбільші урожаї ріпаку припадають на Чехію і Польщу (по 11 млн т в 1999 р.).

Головні регіони світу з виробництва насіння ріпака: Азія — 46,8 % світового виробництва, Європа — 30,3, Північна Америка — 19,2 %.

У СНД вирощують близько 0,16 млн т в рік, у тому числі в Росії — 0,11, в Україні — 0,02 і в Білорусі — 0,02 млн т.

Чинники, що стримують поширення — відсутність екологічно безпечних пестицидів і матеріально-технічної бази для переробки насіння.

Нині ріпак як олійна культура обробляється особливо широко в тих природних зонах, де більшість олійних культур не завжди і не скрізь надійно дозріває.

Залежно від конкретних природних умов окремих країн і регіонів вирощують яровий (однорічний) або озимий (дворічний) ріпак. Останній дуже вимогливий до клімату, морозостійкість його невелика; ще більшу небезпеку, ніж люті морози представляють для нього засухи або надлишок тепла в зимові місяці. Яровий ріпак (кольза — французька назва) менш вимогливий до кліматичних умов, але порівняно з озимим менш урожайний і поступається йому в олійності.

У Канаді, наприклад, умови для озимого ріпака несприятливі і поширений яровий ріпак, а в європейських країнах із сприятливим кліматом (Німеччина, Польща, Франція, Великобританія і ін.) обробляють в основному озимий ріпак, врожайність якого в їхніх умовах вище, ніж у ярого майже удвічі. В Швеції приділяють однакову увагу обидвом формам ріпака.

У континентальному кліматі Східної Європи обробіток озимого ріпаку є ризикованою справою. У більшості регіонів Росії, Білорусі, України і інших країн СНД слід вирощувати яровий ріпак, це підтверджують результати дослідів проведених у Білорусі.

Головні експортери ріпака і каноли у світі — Європа, Канада і Австралія; імпортери — Китай, Мексика, Японія, Бангладеш, Пакистан і низка інших країн.


Оцініть цю рослину:
31


Середня оцінка 0,9 після 33 голосувань користувачів.